"ПОШУКОВЦІ"

"ПОШУКОВЦІ"

Отже розпочинаємо свій історичний шлях! Першими термін „середньовіччя” застосували італійські вчені ще у XV ст., назвавши середні віки „темною добою” європейської історії. Вони вважали, що тоді було втрачено високі здобутки греко-римської цивілізації: люди стали грубими, жорстокими, безкультурними, нищили один одного під час майже безперервних воєн, а у політичному житті панувало безладдя. „Розум ніби одягся у саван, щоб зійти до могили, де він лишався багато віків. Світло думки згасло. Навколишній світ зі своїми радощами, природа зі своєю красою перестали говорити серцю людини. Найвищі духовні поривання почали визнаватися гріхом. Небо насунулось на землю і душило її у страхітливих обіймах”. Так характеризував італійський письменник Бартолі атмосферу середніх віків в історії Західної Європи. Пізніше європейські вчені відмовилися від такого спрощеного розуміння суті середньовічної доби. Вони почали враховувати той очевидний факт, що середньовіччя принесло людству не лише негатив, а й серйозні здобутки, скажімо, започаткувало книгодрукування. І сьогодні середні віки оцінюються різними дослідниками по-різному. Одні (переважно журналісти та політики) по-старому вбачають у середньовіччі „темний період” європейської історії. Інші, навпаки, помічають у середньовіччі лише світлі сторони: „лицарське” (шанобливе) ставлення до жінок, шанування людської гідності, дотримування правил честі тощо. У таких розходженнях поглядів на суть середньовічної доби відображена сама природа людини. Адже люди завжди дивилися на світ різними очима. Як і інші періоди історії людства, середньовіччя було зіткане із суперечностей. У ньому співіснували прояви людського благородства й гідності, невмирущі культурні надбання, з одного боку, і вражаюче огрубіння людини, невігластво, релігійний фанатизм (сліпа відданість „своїй” релігії та нетерпимість до „чужих” релігій) – з іншого. Лише „темним” воно не могло бути вже тому, що після загибелі Західної Римської імперії антична цивілізаціяще впродовж кількох століть певною мірою відчувалася в Європі, адже гинуть держави, а не цивілізації. Світогляд середньовічної людини був релігійним, світ вона сприймала через релігійні образи й поняття. Ніхто не сумнівався в тому, що початком і кінцем усього є Бог. Сперечалися лише довкола питання: як треба пізнавати світ – вірою чи розумом? Одні вважали: вірою і лише вірою, адже Бог дав людям одкровення замість будь-якого іншого знання, отож тим, хто вивчатиме Біблію, наука не потрібна, бо вони й без неї будуть мудрішими за мудрих. „Ми маємо знати, що розум дається не лише науками, а що Бог дає абсолютну мудрість, кому захоче. Бо коли б пізнання добра полягало лише в науках, то не могли б стати абсолютно мудрими ті, хто наук не знає. Практично вся система освіти середньовіччя концентрувалася у руках католицької церкви. Саме тому методика роботи церковних шкіл повністю відповідала завданню озброєння дітей знаннями догматів церкви й усунення будь-яких вагань щодо віри. Все навчання спиралося на методи заучування. Книги у середньовічні часи були великою рідкістю й коштовністю, тому учні їх, як правило, не мали. Книга була, у кращому випадку, лише у вчителя. Саме з неї він викладав, тобто просто читав відповідні тексти, частіше за все навіть без коментарів. Процес навчання зводився до заучування напам’ять і відтворення великих і складних за змістом текстів, до того ж написаних незнайомою мовою. Така методика призводила до величезного відсіву учнів, залишаючи тільки тих, які мали гарну пам’ять. Часто навчання проходило „на слух”. Учень слухав, потім голосно повторював. Якщо не міг повторити, отримував різку, доки не вбивав собі в голову прочитане, при цьому необов’язково розуміючи заучене. Учень мусив вірити в правдивість запропонованого тексту, оскільки це було виголошене вчителем: сліпа віра в учителя, в його авторитет була характерною рисою середньовічної школи. „Magister gixit” – вчитель сказав. Це вимагало сліпого підкорення і не передбачало ніякої творчості й самодіяльності учнів.Однак, не зважаючи на всі перепони і несприятливу атмосферу, саме у середні вікі з'являється категорія людей, поглинених знаннями – професійних учених, завдяки зусиллям яких відкривалися перші європейські школи й університети, швидко розвивалася філософська думка.